Серед безкраїх степів розкинувся Запорізький край. Перебуваючи на перехресті різних народів і культур, він увібрав у себе риси кожного сусіда. Тому звичні для запоріжців слова на кшталт «базина», «сапетка» чи «цеберка» часто дивують мешканців інших регіонів. Ці теплі, знайомі з дитинства слова додають мовленню особливого колориту й оживляють повсякденну лексику. Саме так проявляються унікальні запорізькі діалектизми.
Не суміш мов, а справжня запорізька говірка.
Анастасія Дяченко-Рослик — українська блогерка, яка мешкає й працює в Києві. Проте її серце назавжди пов’язане із Запоріжжям — мальовничими селами Басань і Григорівка Пологівського району. Саме звідти родом її батьки, там минуло її щасливе дитинство, а спогади про ці місця й досі зігріті сміхом і теплом.
“Ми там росли. Коли починалися канікули, то батьки після останнього дзвоника нас, трьох сестер, відправляли або в одне село, або в друге, бо ми там між ними мандрували. І ми були в наших селах буквально все літо, буквально, без перебільшення. Тому, для мене це рідні місця, це моя земля і мені дуже болить, що я не можу туди потрапити, стати босими ногами на свою землю”.
Нині рідні для Анастасії села перебувають під тимчасовою окупацією Росії. Сама вона живе у Києві. Саме в столиці жінка несподівано помітила: слова «цеберка» чи «басейна», які з дитинства були для неї звичними у повсякденному спілкуванні, тут викликають нерозуміння.
“Я переїхала в Київ, почала працювати з людьми з різних регіонів і почала розуміти, що ми одне одного не розуміємо. Ніби всі говорять українською, але разом з тим мої слова для них новенькі, деякі слова вони не чули взагалі. Я вже просто почала грати в цю гру. А ти знаєш, що це таке? А ти знаєш, що це таке? Всі знають, що таке “філіжанка”, або що таке “файно”, або хто такий “вуйко”. А що таке “сапетка”, що таке “чували”, що таке “цеберка” чи “басейна”, ніхто не знає, виявилось”.
Серед українців поширене уявлення, ніби на Запоріжжі спілкуються лише російською або суржиком. Однак, як переконана Анастасія, це твердження не відповідає дійсності.
“У нас безперечно є суржик, ним теж говорять, але більшість із слів або просто народні, які не мають стосунку до російської мови, або українські розмовні, які є в словниках. Для мене стало відкриттям, того що оце нав’язування, що Запорізький регіон — говорить російською мовою. В мене вся родина говорить українською мовою, бабусі, дідусі, дяді, тітки, сестри, всі, хто в районі, в області — всі українськомовні. Мій тато прожив все своє свідоме життя в Запоріжжі, він не перейшов на російську мову”.
Барвиста історія краю та його мовні впливи
Кожне село, селище й невелике місто в Україні має власну манеру мовлення — унікальну, самобутню, відмінну навіть від сусідніх територій. Запорізька область не є винятком. На її землях упродовж століть співіснували різні народи, взаємодіючи між собою й залишаючи слід не лише в культурі, а й у мовленні.
“Тут дуже строката історія, оскільки мовні впливи, які є на території немаленької нашої області, досить значні. Ну, звичайно ж, це російська мова, і це пов’язано не лише із Радянським Союзом і перебуванням України у складі Російської імперії. Це і гагаузька мова, це і грецька мова, і болгарська — тобто різні мовні впливи, залежно від того, як були компактно розселені представники тих чи тих етносів”, — розповіла доцентка кафедри української мови Запорізького національного університету Оксана Меркулова.
Серед безмежного моря різнотрав’я, у просторому й величному степу, Запорізька область сформувала власні риси так званого «степового говору», увібравши його характерні особливості.
“Степовий говір порівняно з іншими українськими говорами розвинувся найпізніше, оскільки ці землі заселялися пізніше і, відповідно, різні племена сюди заходили і різні, скажімо, представники різних етносів. Степовий говір — це безпосередньо контакти з покордонням”.
Щоб пам’ятали прийдешні покоління
Оксана Меркулова впевнена, що цю унікальну особливість потрібно берегти й підтримувати, адже саме вона слугує містком порозуміння між поколіннями.
Познайомити свою аудиторію з унікальною українською говіркою вирішила й Анастасія Дяченко-Рослик. Вона створила словничок із місцевими словами та їхніми поясненнями.
Це зворушує серця тих, хто походить із Запорізької області, але був змушений залишити рідний дім через війну. Для них це теплі спогади про дитинство і юність, про затишок рідної оселі та сімейне тепло. Місцева говірка житиме доти, доки нею розмовляють, і вогник її залишатиметься в серцях запоріжців, доки про неї пам’ятають.
Джерело: suspilne.media
About the Author
